Північно - Східна Русь ( 7 клас )

1. Володимиро-Суздальське князівство

      Починаючи з 30-х рр. XII ст. Київська Русь стала розпадатися на окремі самостійні князівства. До середини XII ст. вона розпалася на 15 князівств, які лише формально залежали від Києва. На початку XIII ст. на Русі вже існувало близько 50 земель-князівств. Одним із наймогутніших князівств було Володимиро-Суздальське.

       Північно-Східна Русь завжди була далекою окраїною східнослов'янських земель. До IX ст. тут жили фіно-угорські та балтські племена. Лише на зламі ІХ—Х ст. сюди з новгородської землі почали переселятися ільменські словени, а з південного заходу — в’ятичі.

      Чому східні слов’яни переселялися в глухі, забуті Богом місця, що приваблювало їх тут? По-перше, у межиріччі Волги, Оки та Клязьми було досить придатної для рільництва землі. За наполегливої праці ці землі могли дати людині все необхідне для життя. По-друге, Північно-Східна Русь майже не страждала від нападів загарбників.

       У ХІ—ХІІ ст., коли ці землі стали найактивніше заселятися, тут поряд зі старими містами (Ростов, Муром, Рязань) виникли нові — Ярославль, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Переяславль-Залеський та ін. Володимиро-Суздальське князівство, яке спершу називали Ростовським, потім Ростово-Суздальським (за назвами головних міст — Ростова і Суздаля) набуло піднесення за князя Юрія, прозваного Долгоруким.

Юрій Долгорукий

        Своє прізвисько Юрій Долгорукий отримав, мабуть, за намагання приєднати до своїх земель якнайбільше нових територій. Він вів боротьбу за загарбання Новгорода, утручався у справи далекого Галицько-Волинського князівства і намагався закріпити за собою великокняжий престол у Києві. Юрій Долгорукий постійно воював із Волзькою Булгарією, яка намагалася перешкоджати торгівлі купців його князівства, блокуючи шляхи на Схід і Каспій. З ім'ям Юрія Долгорукого пов'язана перша літописна згадка про місто Москва. У 1147 р. він написав до свого тимчасового союзника в міжкнязівських усобицях чернігівського князя Святослава Ольговича: «Прийди до мене, брате, у Москов», запрошуючи на переговори. Ця дата вважається часом заснування Москви — столиці сучасної Росії. Двічі за своє життя Юрій Долгорукий захоплював Київ, володіння яким залишалося символом першості для руських князів. У 1157 р. Юрій Долгорукий раптово помер (за деякими свідченнями — від отрути).

      Юрій Долгорукий залучав до переселення на свої землі селян з інших князівств, надаючи їм спочатку різноманітні пільги, сприяв господарському освоєнню нових земель. Він був одним із перших видатних державних діячів Північно-Східної Русі, за якого ці землі перетворилися на могутнє Ростово-Суздальське князівство.

     розписки тощо. Навіть прості теслярі позначали буквами колоди в зрубах.

Повноваження вищих посадових осіб Новгородської республіки

Посадник	Архієпископ	Тисяцький
Управляв усіма новгородськими землями.	Зберігав скарбницю.	Керував міським населенням.
	Очолював «Раду панів».
Очолював новгородський суд.	Наглядав за торговельними мірами.	Збирав податки.
		Командував міським ополченням.
Призначав і звільняв посадових осіб.	Керував зовнішньою політикою.
			Наглядав за діяльністю князя.	Очолював церковний суд.	Очолював торговий суд
Контролював ведення Новгородського літопису.
	Виступав із князем на чолі війська.
Мав служилих людей і власний полк
	Вів переговори з іншими державами

4. Монгольська навала, золотоординське іго.   На початку XIII ст. в далеких степах на північ від Великої Китайської стіни під владою Чінґісхана (Темуджина) об'єдналися монгольські племена. Європейці часто називали монголів «татарами», за назвою одного з племен, яке підкорили монголи.

     Майбутній великий хан монголів Темуджин народився між 1155 і 1167 рр. (китайські та іранські джерела наводять різні дати його народження). У стародавній легенді про народження Темуджина говориться, що він був сином голубого вовка і дикої лані. Насправді його батьком був вождь одного з могутніх родів південних монголів. Батька майбутнього великого хана отруїли, коли хлопчику ще не виповнилося восьми років. Очолюване батьком об'єднання монголів розпалося. Коли Темуджин підріс, він зібрав дружину і приступив до відновлення влади батька. У драматичній боротьбі він неодноразово опинявся за крок до загибелі. Проте Темуджин зміг об 'єднати більшість монгольських племен. Його вважали безжалісним і підступним стосовно ворогів. За необхідності він міг відступити, а для досягнення своєї мети використовував будь-які засоби. Так, Темуджин не зупинився навіть перед убивством брата, якого запідозрив у змові. Завдяки власним зусиллям він пройшов важкий шлях від напівжебрака до вождя всіх монголів. У результаті цього 1206 р. на курултаї (зібранні) вождів племен, які визнали його владу. Темуджина проголосили Чингіс Каганом («Царем Всесвіту»). Так була заснована Монгольська держава.

     Підкоривши собі більшість монголів, Чингісхан здійснив ряд перетворень, що зміцнили його владу, а згодом сприяли успіхам у завойовницьких походах. Зокрема, було запроваджено десяткову систему організації суспільства й армії.

Усе доросле населення поділялося на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Десяток зазвичай збігався з однією монгольською родиною. Такий поділ зберігався як у мирний, так і у воєнний час. На чолі кожного загону (десятку, сотні й та ін.) стояли командири, які призначалися з кращих воїнів. Було чітке підпорядкування нижчого вищому. Якщо хоча б один із десятку тікав із поля бою або зраджував свого хана, то покаранню підлягав увесь десяток, якщо в зраді був винний десяток, у цілому — каралася сотня.

     Ці перетворення дали змогу Чингісхану створити могутнє військо. Завдяки цьому порівняно нечисленний народ (близько 100 тис. воїнів: у кочовиків воїном був кожен четвертий або третій) зміг підкорити своїй владі півсвіту. Перший завойовницький похід монголів був спрямований проти Китаю (імперія Цзінь).

     У 1236 р. очолив похід онук Чингісхана Бату (Батий). Армія монголів (30—40 тис. воїнів) рушила на захід. Першою жертвою стала Велика Булгарія, після чого монголи підійшли до кордонів Рязанського князівства. Батий вислав до рязанців послів за «десятиною», тобто вимагав дати йому десяту частину людей, коней, зброї. На це рязанський князь Юрій відповів: «Тільки коли нас не буде, усе те ваше буде». Після облоги монголи захопили Рязань й убили князя разом з усіма жителями. Далі орда рушила на Володимиро-Суздальське князівство. По дорозі монголів наздогнав загін рязанського боярина Євпатія Коловрата. 1700 воїнів мужньо напали на орду, завдавши їй значних утрат, проте не змогли здолати сильне монгольське військо і були вбиті. Володимиро-Суздальський князь Юрій Всеволодович від'їхав на північ своїх володінь збирати сили, давши наказ обороняти Володимир-на-Клязьмі. Монголи взяли місто в якому загинула княжа сім'я. Сам князь через необачність був несподівано атакований монголами в таборі на річці Сіть й загинув разом зі своїм військом.

   Пограбувавши князівство, монголи рушили на Новгород. По дорозі вони затрималися на два тижні під стінами містечка Торжок, яке мужньо оборонялося.

     Весняне бездоріжжя і втрати змусили Батия повернути назад. У верхній течії Оки орда несподівано застрягла на сім тижнів біля Ковельська. «Зле місто», як його назвали монголи, зрештою було захоплено, а всі його жителі загинули.

      Після відпочинку і поповнення загонів 1239 р. орда знову рушила в похід, тепер уже на південь. Розоривши Чернігівське і Переяславське князівства, узимку 1240 р. монголи після облоги захопили Київ. Останнім пунктом оборони Києва стала Десятинна церква. Хоробрі захисники міста загинули під уламками будівлі.

      Після загарбання Києва Батий рушив далі на захід. Він із вогнем і мечем пройшовся землями Галицько-Волинського князівства, спалив Володимир, Галич та інші міста.

      Розоривши руські князівства, війська монголів не зупинилися. Похід у Європу, як і всі попередні, був ретельно підготовлений. Монголи пройшлися Польщею, Угорщиною, Чехією, Далмацією, Сербією, Болгарією. Повернувшись у степи в 1242 р., монголи заснували в Причорноморських і Прикаспійських землях державу, що дістала назву Золота Орда, яка, установивши своє панування, відіграла важливу роль у подальшій історії руських князівств.

Золота Орда була складовою частиною величезної імперії Монголів, що розкинулась від Тихого океану до Чорного моря. Це була найбільша імперія в історії людства

5. Початок піднесення Москви

    1147 р. уважають роком заснування Москви за князювання володимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише в XIII ст. після монголо-татарської навали. Імовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247—1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. ХІІІ ст. Доти Московське князівство входило до складу Володимирського князівства.

    Родоначальником династії московських князів став молодший син Олександра Невського — Данило. Це удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні надбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславом. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Усе своє життя Юрій провів у боротьбі проти тверського князя за Велике князівство Володимирське, але загинув в одній із сутичок. По смерті Юрія князем став його брат Іван Данилович Калита (1325—1341 рр.). Слово «калита» означав «грошовий мішок». Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.

    Заповітною мрією московських князів було отримання ханського ярлика на велике князювання, а це означало право на збирання данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви в боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувалися будь-які засоби: підступи, доноси, убивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті. Політику Івана Калити продовжили його сини й онуки.

Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на управління князівствами або окремими областями.

Обидва війська зійшлися на Куликовому полі, де в Дон впадає річка Непрядва.

    Якщо вірити літописцю, бій розпочався вранці 8 серпня 1380 р. з двобою татарського воїна Челубея і московського Олександра Пересвєта. В цьому бою татари зазнали поразки. За перемогу на Куликовому полі Дмитрія Івановича прозвали Донським. Ця перемога, хоч і не покінчила остаточно з татарським пануванням, але підірвала сили Орди.

     Розгромленого Мамая схопив хан Тохтамиш і стратив. Було відновлено єдність Золотої Орди під владою Тохтамиша У 1382 р. він несподівано підступив до Москви і спалив її. Дмитрій швидко відбудував столицю, але йому знову довелося визнати зверхність Орди і навіть відправити заручником свого малолітнього сина Василія.

     Сам Дмитрій несподівано помер 1389 р. В історії він залишився як організатор перемоги на Куликовому полі та будівник перших кам’яних стін навколо Москви. Ці стіни будувалися з білого каменю, і відтоді ЇЇ називають білокам’яною. Крім того, Дмитрій здійснив ще одну справу, яка мала далекосяжні наслідки для Московської держави. Він змінив систему успадкування престолу, яка існувала ще з часів Київської Русі. Він домігся від свого брата Володимира Андрійовича, що прославився під час Куликовської битви і дістав прізвисько Хоробрий, відмовив від права престолонаступництва на користь сина Дмитрія — Василія. Тепер влада від великого князя, а згодом царя, переходила від батька до сина, а не до брата. Ще одним наслідком правління Дмитрія Донського стала остаточна перемога Москви в боротьбі проти Твері за володіння Великим князівством Володимирським, яке остаточно стало вотчиною наступників князя. Цей факт перетворив Москву на одного з регіональних лідерів (поряд з Ордою і Литвою), що змінювало ситуацію у Східній Європі.

Вчитель У якому році відбулась Куликовська битва?

7. Становлення Московської держави. Іван ІІІ

       По смерті Дмитрія Донського його наступником став син Василій І (1389—1425). Він не відзначався ані гучними перемогами, ані великими реформами. Проте за його правління було зроблено першу спробу приєднання значних володінь і створено ту соціальну базу, на яку спиралася влада великого князя — боярство. Це були великі землевласники, які отримали свої землі в спадок і походили з родів удільних князів.

      У 1393 р. Василій І ліквідував Нижньогородське князівство і приєднав його до Москви. Але на шляху до подальших придбань Москви стати Литва й Орда.

     Майже 25 років правління вже в новому, XV ст. були для Москви тяжкими: три війни проти Литви; перший набіг кримських татар під проводом Єдигея в грудні 1408 р., що був занадто спустошливим для Москви; постійні конфлікти з Новгородом, а на додаток смерть старшого сина, наступника Івана, що призвела до відродження старого конфлікту — хто правитиме по смерті великого князя — син, брат чи небіж.

Переміг у міжусобній боротьбі Василій II, який у цій боротьбі втратив зір, за що дістав прізвисько Темний.

Василій II (1425—1462) продовжив політику зміцнення Москви як центру Північно-Східної Русі Усі, хто зазіхав на його владу, підлягали знищенню. Успіхи його політики були забезпечені не особистими рисами князя, а його радниками. Свою недалекоглядність він особливо переконливо виявив у заповіті, яким знову переділив князівство на уділи для синів. Проте, попередня централізаторська політика пустила настільки могутнє коріння, що нового розпаду володінь не сталося.

Його наступник Іван ІІІ (1462—1505) продовжив політику, започатковану його попередниками. У 1471 р. московське військо рушило на Новгород. На річці Шелоні відбулася битва, у якій новгородці зазнали поразки. Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви. Відтоді всі новгородські землі остаточно ввійшли до складу Московської держави.

      Із приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і 1485 р. тверичі визнали владу Івана ІІІ. Того ж року Іван III оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з’являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — це третій Рим. Для підтвердження своїх претензій Москва запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.

      Зростаюча могутність дала змогу Івану ІІІ остаточно позбутися монгольської залежності. У 1476 р. він перестав сплачувати данину, а 1480 р., коли хан Ахмед посунув на Москву військо, вивів йому назустріч своє. Тиждень стояли два війська на протилежних берегах Угри, не наважуючись розпочати битву. Зрештою 11 листопада 1480 р. ханське військо відступило. Цей день уважається датою падіння монголо-татарського іга.

При великому князі існував дорадчий орган — Боярська дума, членів якої князь призначав із числа знаті. До порад Думи князі, як правило, дослухалися.

      Важливою справою Івана ІІІ було створення в 1497 р. першого збірника законів Московської держави — Судебника. У ньому було чітко визначено владні повноваження посадових осіб, норми покарання за злочини. Судебник також започаткував юридичне оформлення залежності селян від їхніх землевласників. Було встановлено Юріїв день (26 листопада), за тиждень до якого і тиждень по якому селянинові дозволялося переходити до нового господаря. Крім того, Іван III започаткував створення центральних урядових установ — приказів, що відповідали за певну, доручену їм ділянку управління державою.

      Отже, за Івана ІІІ було в основному завершено об’єднання земель Північно-Східної Русі в єдину Московську державу, зміцнено владу великого князя, який став іменуватися государем. На карті Європи постала нова централізована держава, що розпочала боротьбу за панування у Східній Європі.

Культура Московської держави

     Монголо-татарська навала остаточно визначила розбіжність історичних долей різних частин колишньої Київської Русі. Відповідно, це значно вплинуло і на культурні процеси. Ті регіональні відмінності, які існували за часів Русі, стали ще більш відчутними. Культура Північно-Східної Русі формувалася на основі культурних надбань Володимиро-Суздальського, Новгородського, Псковського та інших князівств.

     Монголо-татарська навала завдала значних збитків культурі цього регіону: зруйновано і знищено безліч пам'яток, утрачено валику кількість ремісничих спеціальностей; до мінімуму зведено попит на мистецькі витвори; перервано традиції в розвитку культури. Лише на межі ХІІІ—ХІV ст. стало відчутне пожвавлення культурного життя, а із середини XIV ст. почалося піднесення, центром якого стала Москва. Це було пов'язано з тим, що Москва стала центром об’єднання земель Північно-Східної Русі, а згодом очолила боротьбу проти монголо-татарського іга.

    Перлиною забудови Кремля вважається Успенський собор. Зведений за зразком собору у Володимирі, він став кафедральним храмом митрополита всея Русі. Тут вінчали на царство, збирали Земські собори. На соборній площі було збудовано Архангельський собор як усипальню великих князів. Дещо раніше було зведено Грановиту палату — приміщення для проведення урочистих прийомів. Архітектурною відзнакою споруд стали куполи у вигляді цибулі й шатрові чотирискатні дахи.

     Наочним пожвавленням культурного життя стало кам'яне монументальне будівництво, що наприкінці XIV ст. набуло широкого розмаху. Щоправда, кам’яні споруди московських майстрів помітно поступалися зразкам володимиро-суздальської архітектури. Витвори московських архітекторів у Звенигороді й Загорську, які збереглися до наших часів,— це порівняно невеликі храми. Усі спроби самостійно відновити будівництво великих храмів не мали успіху. Так, Успенський собор у Москві завалився, коли його зводили. Лише після запрошення італійських майстрів удалося реалізувати проекти московських царів. Хоча архітектурний ансамбль Московського Кремля будувався за допомогою італійців, він мав усі риси, притаманні російській культурі.

     

I.                  Домашнє завдання

Опрацювати § 22-23    підручник Всесвітня історія