Південна Україна ( 8 клас)

Заселення Південної України

У другій половині XVIII ст. найважливішими завданнями зовнішньої політики російського уряду було відвоювання споконвічних слов'янських земель Північного Причорномор'я, ліквідація постійної турецько-татарської загрози і забезпечення міцної оборони південних українських і російських земель

Виходу до Чорного моря, а з нього – до Середземномор'я і Європи, постійно вимагав також розвиток економіки, інтереси розширення торгівлі.

Підбурювана англійськими дипломатами, Туреччина у 1768 р. почала війну проти Росії. Російська армія здобула ряд перемог, що змусило Туреччину підписати 10 липня 1774 р., мирний договір. Вихід у Чорне море був здобутий. Російські торгові суди тепер могли вільно проходити через Босфор і Дарданелли. Туреччина визнала незалежність Кримського ханства.

8 квітня 1783 р. Катерина II підписала маніфест, який оповіщав, що півострів Кримський, півострів Тамань, вся кубанська сторона "прийняті під державу Всеросійську". Назавжди припинилися спустошливі турецько-татарські набіги на південні українські й російські землі, швидше стали розвиватися продуктивні сили Півдня.

Слід також відзначити, що після ліквідації Запорізької Січі і відвоювання Чорноморського узбережжя, царський уряд став роздавати землі Південної України російським і українським поміщикам, урядовцям, офіцерам. Всього протягом 9 років – від 1785 до 1794 рр. поміщикам було роздано 4,5 млн. десятин землі. Ці свої володіння поміщики заселяли головним чином втікачами з різних місць. Основну роль відігравала народна колонізація – переселення на південь з різних місць селян, козаків, міщан. Основний потік поселенців йшов з Правобережжя; поселялися і втікачі з Лівобережної України та російських губерній; і, нарешті, переселенці, яким уряд давав офіційний дозвіл на переселення і яких наділяв землею. Водночас сюди йшли й іноземні колоністи, які втікали від гніту Туреччини і Австрії (болгари, греки, серби, молдовани та ін.).

На основі рескрипту Катерини II від 9 березня 1778 р. "О переселении всех христиан на территорию южнорусской деревни" О. Суворов за кілька днів виселив з Криму в південну Україну на береги Азовського моря 32 тис. осіб чоловічої статі – греків та вірмен.

Південна Україна швидко заселялася. Разом з виникненням багатьох сіл закладалися також міста, зокрема такі, як Олександрівськ (1770 р.), Катеринослав (1776 р.), Херсон (1778 р.), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1789 р.). Розбудовувалося стародавнє поселення, назване у 1783 р. Одесою.

На півдні, в степах України, швидко розвивалося сільське господарство, зокрема тваринництво. Поміщики переходили до інтенсивних способів господарства, заводили багатопільну систему, тонкорунних овець – мериносів тощо. Засновувалися також промислові підприємства, і передусім ті, які задовольняли військові потреби і які належали казні: ливарний завод у Миколаєві (гармати та ядра), Луганський чавунно-ливарний завод, верфі в Миколаєві і Херсоні, які будували військові кораблі і торгові суди.

Треба звернути особливу увагу на те, що визволення від турецько-татарського гноблення південних земель мало велике значення. Назавжди було покінчено з постійною небезпекою агресії. Через морські порти розгорталася торгівля з Південною і Західною Європою та східними країнами. Все це сприяло більш швидкому економічному розвитку України.